Ранньоквітка — муруга кішка[2] з бурштиновими очима[3].
Життєпис[]
Цикл «Пророцтва починаються»[]
Вогонь і крига[]
У пролозі Ранньоквітка от-от має народити кошенят.
Коли Вітряний Клан повертається до свого дому, у Ранньоквітки вже є кошеня, і вона швидко втомлюється його нести, тому Вогнесерд хоче їй допомогти. Спочатку вона з підозрою на нього дивиться, але потім довіряє йому нести свого малюка.
Коти переходять Громошлях, і Ранньоквітка несе кошеня сама. Потім, коли Короморд озвучує пророцтво про непотрібну смерть, Ранньоквітка лякається.
Вітряний Клан приходить на свою територію, Ранньоквітка дякує Вогнесерду за допомогу та йде до ясел.
У битві проти Тіньового й Річкового Кланів Ранньоквітка б'ється з іншим котом, але не може робити цього з ним нарівні, тому їй допомагає Вогнесерд. Вона киває йому на знак подяки й знову кидається у бій.
Ліс таємниць[]
Ранньоквітка гнівається на Громовий Клан, коли дізнається, що вони тримають у своєму таборі Хвостолома. Вона нападає разом зі своїм Кланом і б'ється проти Довгохвоста, а потім нападає на Вогнесерда, але, коли розуміє, хто це, відскакує до інших котів.
Здіймається буря[]
Самої Ранньоквітки немає в книзі, але згадується під час Зборища, коли Одновус каже Вогнесерду, що єдине кошеня Ранньоквітки — Дроколап, тепер його новак.
Небезпечний шлях[]
Ранньоквітка знаходиться зі своїми вояками, коли Синьозірка звинувачує Вітряний Клан у крадіжці здобичі.
Темні часи[]
Коли Громові коти приходять у табір Вітряного Клану після того, як на Вітряних котів напав Тигровий Клан, Ранньоквітка сидить на траві й плаче. Пізніше Вогнезір дізнається, що це через смерть Дроколапа, якого вбив Тигрозір. Ранньоквітка каже, що навіть не могла подумати про те, що Громовий провідник рятував її кошеня, будучи вояком, для того щоб кровожерливий Тигровий провідник убив його.
Під час битви з Кривавим Кланом Ранньоквітка нападає на котів з міста, щоб помститися за смерть свого сина. Після перемоги вона все ще сердита, але задоволена помстою за Дроколапа.
Цикл «Нове пророцтво»[]
Північ[]
Ранньоквітка тепер старійшина Вітряного Клану. Під час Зборища вона розмовляє із Перохвостою.
Світанок[]
Під час мандрів лісових Кланів на нову територію Ранньоквітка відстає, коли інші коти переходять Громошлях, але встигає їх наздогнати до того, як її зіб'є потвора.
Пізніше у Ранньоквітки натирається подушечка лапи, і Листолапка її оглядає. Короморд роздивляється принесену Бурошубкою ліки. Ранньоквітка нявчить, що якщо ці ліки їй допоможуть, тоді трави можна давати й іншим. Листолапка вичавлює сік трави на лапу старійшині. Потім новачка медикішки накладає павутину, й Ранньоквітка говорить, що її лапа вже не так сильно болить. Згодом лапа кішка повністю загоюється.
Стожари[]
Ранньоквітка разом з іншим старійшиною Вітряного Клану мають біль в животі через Мільгокрилу, яка дала їм воду з калюжі, в якій був мертвий кріль. Почувши про це, Листоплеса йде в табір Вітряних котів, й допомагає Короморду, даючи старійшинам Вітряного Клану водяну м`яту.
Сутінки[]
Вона зазначена у громадянстві.
Захід[]
Вона зазначена у громадянстві.
Цикл «Сила трьох»[]
Прозір[]
Вона зазначена у громадянстві.
Темна ріка[]
Під час розмови з Дрібнохмаром Короморд згадує, що Ранньоквітка оклигала від зеленого кашлюку і дожила до ще одного новолисту. Сойколап знає, що медикіт вважає цей новолист останнім для старійшини.
Вигнанці[]
Вона зазначена у громадянстві.
Затемнення[]
Вона зазначена у громадянстві.
Довгі тіні[]
Вона зазначена у громадянстві.
Сходить сонце[]
Вона зазначена у громадянстві.
Путівники[]
Таємниці Кланів[]
Вона зазначена як новачка Високозорого.
Потім вона з'являється в битві проти Тіньових вояків. Ранньоквітка доглядає сина Золоніжки — Орлонька, поки його мати б'ється з ворогами. Вітряні коти програють, і Ранньоквітка зі своїм Кланом покидає табір.
Родовід[]
Сестра:
Брат:
Син:
Сини/доньки:
Племінники:
Племінниця:
Племінники/Племінниці:
Внучаті племінники:
Внучаті племінниці:
Далекі родичі:
Галерея[]
Офіційні зображення[]
Пікселі[]
Примітки[]
- ↑ 1,0 1,1 Сімейне дерево котів-вояків зображення
- ↑ «Сходить сонце», Громадянство
- ↑ «Вогонь і крига», с. 71