«Сходить сонце» — остання, шоста книга циклу «Сила трьох» серії «Коти-Вояки».
Обкладинка[]
На обкладинці зображена Падуболистка на тлі світанкового неба вгорі і лісу внизу. Зверху знаходяться автор та назва книги, знизу силуети трьох котів з написом:
"Пророцтво триває, бо наразі воно нездійсненне... Скільки ще крові треба пролити, перш ніж правда вийде назовні?"
Офіційний опис[]
Загадкова смерть Золошуба переполохала весь Громовий Клан. Щоб з'ясувати, чиїх лап це справа, вояки вирушають до Сонцеспаду. Вперто долаючи численні небезпеки на своєму шляху, вони й не здогадуються, що всі відповіді приховані у їхньому Клані. Троє обраних вже за мишачий хвіст від того, щоб дізнатися правду. Та у вихорі таємниць, які ось-ось вихопляться назовні, вони ризикують втратити геть усе: віру в пророцтво Зореклану, Вояцький правильник, ба навіть життя...
Анотація[]
Громовий Клан ніяк не може оговтатися після загадкової загибелі Золошуба. Воякам украй важливо з'ясувати, хто винен у цьому злочині, отож вони вирушають до Сонцеспаду. Небезпекам на шляху немає кінця-краю, але насправді всі відповіді приховані в їхньому власному Клані. Чи допоможе цього разу віра в пророцтво і Вояцький правильник? Чи треба відмовитися від усього, що тримало купи на цьому світі?
Присвячення[]
З сердечною подякою Лінну та Стіву Віманам.
Сюжет[]
Листоплеса і Сойкопер вперше повторюють давній ритуал, аби відправити Золошуба до Зоряного Клану. Під час розповіді про нього кішка виявляє пучок шерсті в Золошубових пазурах. Листоплеса лякається, оскільки вона знає кота, якому належить це хутро. Вона намагається переконати себе, що шерсть зачепилася випадково, але кігті померлого не були б достатньо сильними, щоб зачепляти хутро: вони тільки згинаються. Листоплеса, відчуваючи сильний біль і шок, задається питанням, чи це її вина, що він мертвий.
Тим часом у Зореклані Жовтоікла починає боротьбу з Синьозіркою, кажучи, що таємниця, яку вони так довго ховали, поглинає Громовий Клан. Медикішка додає, що Сойкопер, Падуболистка і Левожар можуть бути навіть не обраними, але Синьозірка заперечує. Потім Жовтоікла згадує, що провідниця, можливо, своєю брехнею знищила Клан, який так любила.
Потім історія переходить до Левожара, який у Темному лісі бореться з Тигрозором. Тигрозір лякається лише на мить, а потім каже Левожару, що він ніколи не набереться достатньо хоробрості, аби убити його. Вояк відступає, кажучи, що зрадник уже мертвий.
У Громовому Клані обговорюють вбивство Золошуба. Шипокіготь, Косариконіг та кілька інших котів вважають, що його вбив кіт з Вітряного Клану. Ожинокіготь запитує Левожара, хто міг би вбити його вчителя, оскільки він був останнім учнем померлого, і Левожар відповідає, що нічого не знає. Карохвістка коментує, наскільки сильно Ожинокіготь турбується про сина, і це змушує вояка подумки протестувати, адже воєвода не є його батьком.
Тоді Вогнезір посилає патруль на територію Вітряного Клану, щоб запитати, чи знають вони щось про Золошубове вбивство. Їх помічає патруль на кордоні. Після короткої розмови патруль Вогнезора та інших Громових котів супроводжують до табору. Перебуваючи там, Левожар бачить, що Бризошуб, огидний син Воронокрила, і Вересохвістка, стара Левожарова подруга, з якою він колись таємно зустрічався у тунелях, надзвичайно близькі. Однозір каже, що Вітряний Клан не має нічого спільного з убивством Громового вояка. Він збирає патруль, у якому є Золоніжка та Бризошуб. Коли вони доходять до початку території Громового Клану, Золоніжка розповідає патрулю Громовим котам, що вона бачила Сола біля місця вбиства Золошуба. Усі думають, що це самітник вбив кота.
Вогнезір розповідає клану про це. Відзначається, що Шипокігтева група більш неохоче сприйняла думку, що волоцюга, а не вояк Вітряного Клану убив Золошуба. Падуболистка розповідає про зіткнення з Солом і каже, що кіт обіцяв повернутися. Клан сприймає останні слова черепахового як погрозу. Провідник вирішує відправити патруль з Березопада, Ожинокігтя, Орлякошуба, Ліщинохвостої, Падуболистки та Левожара до Сонцеспаду для пошуку Сола.
Коли вони залишають озерну територію, Ожинокіготь вирішує зупинитися, щоб побачити Димка та Пушинку, двох котів, які живуть у конярці. Воєвода знайомить Димка з його донькою Ліщинохвостою. На мить донька й батько зближуються, але патруль мусить іти. По дорозі мандрівники стикаються з собаками, і їх рятує Джинґо. Вона приводить Кланівців до групи котів, які колись прихистили Сола, і вони, здається, ненавидять Сола. Шукаючі дізнаються, що Сол контролював їх так само, як Тіньовий Клан. Невдовзі, після відходу мандрівники зустрічають Сола й Мурка та повертаються додому.
Левожар відпочиває на скелях з Медозелою та Бубконосом. Кошенята Міллі та Сіросмуга, Джмелик, Цвітка й Тернинка, граються поруч, доки за брунатною Тернинкою не з’являється отруйна змія. Медозела стрибає і відштовхує кішечку убік, але змія кусає воячку. Листоплеса нічого не робить і лише дивиться на Попелюшкосерду, сестру помираючої. Карохвіста, мати Медозели, запитує медикицю, чому вона нічого не робить. Кішка відповідає, що отрута вже ввійшла в Медозелу і вона нічого не може зробити. Скоро хоробра кицька помирає, спустошивши Бубконоса і усю свою родину.
Тепер Сойкопер намагається з’ясувати таємничу траву, яку Листоплеса випадково змішав із пижмом Мишошубки, коли той був ще крихітним кошеням. Дрібнохмар каже, що це петрушка, що використовується для зупинки молока у годуючих мамок, Громовий медикіт розуміє, що його справжня мати — Листоплеса, і киця підтверджує здогадку, відкриваючи таємницю й Падуболистці. Також вона виявляє, що її донька — справжня Золошубова вбивця.
Трійка запитує Сола про пророцтво та їхнього справжнього батька, доки Жовтоікла не приходить уві сні до Сойкопера і не приносить йому вороняче перо, таким чином кажучи, що їх кровний батько — Воронокрил. Падуболистка, яка найбільше за всіх шанує Вояцький правильник, розбита. Сойкопер повертається до табору і допомагає з народженням кошенят Білокрилої.
На Зборищі Падуболистка розкриває таємницю її походження. Воронокрил заявляє, що його єдина партнерка — Ночехмара, а єдине кошеня — Бризошуб, додаючи, що Листоплеса та її кошенята для нього нічого не значать. Те, що каже чорна кицька, також засмучує Ожинокігтя через Вивіркострибчину брехню. Попелюшкосерда запитує Падуболистку про її вчинок, але напівкровка заперечує, що вчинила правильно. Сіра киця каже подрузі, що так вона вчинила усім ще більше болю, ніби Попелюшка. Утім Палуболистка вважає, що в усьому винна Листоплеса. Трохи пізніше вона намагається змусити мати з’їсти смерть-ягоди, але колишня медикицька пояснює, що вона втратила єдиного кота, якого любила, і своє покликання. Бура кішка запитує, що їй легше — померти чи їй продовжувати жити. Падуболистка тікає до лісу. Слідом за нею йдуть Сойкопер і Левожар. Темна кицька біжить до тунелів, які згодом руйнуються. Брати марно намагаються її витягнути, а потім роздумують, що з нею сталося.
Тепер, коли їх лише двоє, Сойкопер і Левожар цікавляться, хто ж третій кіт у пророцтві. Потім Білокрила, донька Хмарохвоста, дає своїм кошенятам ім'я — Голубка та Плющинка. Медикіт розуміє, що оскільки вони є родичами Вогнезора, одна із них може бути третьою кішкою у пророцтві.
Галерея[]
Іноземні обкладинки[]
Цікаві факти[]
- Спочатку "Сходить сонце" мала назву "Жорстока пора" (Cruel Season), однак її було змінено, оскільки видавництво вважало це занадто гнітючим.